А
Абак (гр.) - 1) лічильна дошка у давніх греків і римлян; 2) горішня плита капітелі колони, пілястри.
Абат (лат., гр., арам.) - 1) у католицькій церкві - глава громади ченців, настоятель; 2) звертання до осіб католицького духовенства.
Абсолютизм — необмежена монархія, форма державного правління, за якої політична влада повністю належить одній особі — монархові та для якої характерний найвищий ступінь централізації державної влади.
Абсолютизм — необмежена монархія, форма державного правління, за якої політична влада повністю належить одній особі — монархові та для якої характерний найвищий ступінь централізації державної влади.
Абстрактний (лат. abstractio відвертання) – відвернений, відірваний, схематизований і спрощений образ реальності.
Авантюра (фр. — пригода) — справа, зроблена без урахування реальних сил та умов, приречена на провал, на невдачу.
Авари - у руських джерелах обри - великий племінний союз, в якому провідну роль відігравали тюркомовні племена. Уперше авари згадуються у давньогрецьких авторів 5-6 ст. - Пріска Понтійського, Феофілакта Сімокатти, Менандра та ін. Авари стали авангардом великої групи племен, які просувались в Україну з території Центральної Азії та складали основу Тюркського каганату. Уперше з'явилися на території сучасної України 558 р., напавши на населення Приазов'я. Наприкінці 50-х - на поч. 60-х аварські орди спустошили землю антів. У 558 - 568 рр. авари, просуваючись на захід, розбили племена гепідів і захопили їхні землі в колишній римській провінції Паннонії (басейн середньої течі Дунаю та його приток Сави і Драви). На цій території після численних походів і підкорення кількох слов'янських племен заснували у 560-х рр. Аварський каганат. Очолював державу хан Баян. Паннонія стала центром каганату, звідки авари постійно нападали на слов'ян, франків, лангобардів. Протягом 601 - 602 рр. вели війну проти Візантійської імперії, союзниками якої у цій боротьбі були анти. Основним заняттям аварів було скотарство, хоча економічно вони залежали від підкорених ними народів. У першій половині VI ст. зазнали ряд поразок від Візантії, слов'ян, франків. У VII ст. авари були витіснені з українського Причорномор'я. У 790-х були розгромлені франками, а наприкінці IX ст. аварська держава остаточно занепала під ударами угорців. Частина аварських племен відкочувала на схід, і про них більше в літописах згадки немає.
Авари - у руських джерелах обри - великий племінний союз, в якому провідну роль відігравали тюркомовні племена. Уперше авари згадуються у давньогрецьких авторів 5-6 ст. - Пріска Понтійського, Феофілакта Сімокатти, Менандра та ін. Авари стали авангардом великої групи племен, які просувались в Україну з території Центральної Азії та складали основу Тюркського каганату. Уперше з'явилися на території сучасної України 558 р., напавши на населення Приазов'я. Наприкінці 50-х - на поч. 60-х аварські орди спустошили землю антів. У 558 - 568 рр. авари, просуваючись на захід, розбили племена гепідів і захопили їхні землі в колишній римській провінції Паннонії (басейн середньої течі Дунаю та його приток Сави і Драви). На цій території після численних походів і підкорення кількох слов'янських племен заснували у 560-х рр. Аварський каганат. Очолював державу хан Баян. Паннонія стала центром каганату, звідки авари постійно нападали на слов'ян, франків, лангобардів. Протягом 601 - 602 рр. вели війну проти Візантійської імперії, союзниками якої у цій боротьбі були анти. Основним заняттям аварів було скотарство, хоча економічно вони залежали від підкорених ними народів. У першій половині VI ст. зазнали ряд поразок від Візантії, слов'ян, франків. У VII ст. авари були витіснені з українського Причорномор'я. У 790-х були розгромлені франками, а наприкінці IX ст. аварська держава остаточно занепала під ударами угорців. Частина аварських племен відкочувала на схід, і про них більше в літописах згадки немає.
Автаркія - політика, спрямована на віокремлення економіки країни від економіки інших країн, що ставить на меті створення замкнутого самодостатнього господарського життя в рамках однієї держави.
Автокефалія — незалежна, самоврядна, православна церква.
Автократія — система управління суспільством чи державою, за якої одній особі належить виключна й необмежена верховна влада.
Автономія — форма самоуправління частини території унітарної, а іноді й федеративної держави, наділена самостійністю у вирішенні питань місцевого значення в межах, установлених центральною владою. Населення автономної одиниці часто користується ширшими правами, ніж населення адміністративно-територіальних одиниць.
Авторитаризм — тип політичного режиму, який характеризується субординацією суб'єктів політичних відносин, наявністю сильного центру, що має концентровану владу, можливістю застосування насильства чи примусу.
Агломерація (лат. agglomerare - приєднувати, нагромаджувати) - група міських поселень навколо великого міста.
Аграрне суспільство— перший вид створеної людьми цивілізації. Його ознаки: 1) основою господарства є землеробство. Переважна більшість людей живе у селах, веде натуральне господарство. Товарно-грошові відносини розвиваються, як правило, лише в містах; 2) суспільство складається з окремих станів, права та обов’язки людини визначаються її походженням; 3) більшість населення зазвичай не має політичних прав. На управління державою може впливати лише землевласницька знать; 4) культура та світогляд більшості людей перебували під впливом релігії, традицій і звичаїв предків. У суспільстві мало освічених людей.
Аграрно-промисловий комплекс (АПК) - єдність галузей і сфер діяльності, які на основі міжгалузевих зв'язків беруть участь у виробництві, заготівлях, переробці, зберіганні, транспортуванні та оптовій реалізації готової сільськогосподарської продукції.
Агресія - будь-яке незаконне, з погляду Статуту ООН, застосування сили однієї держави проти іншої. Розрізняється пряма агресія (збройне вторгнення) і непряма агресія (допомога агресору). Агресія може бути військовою, економічною.
Аграрне суспільство— перший вид створеної людьми цивілізації. Його ознаки: 1) основою господарства є землеробство. Переважна більшість людей живе у селах, веде натуральне господарство. Товарно-грошові відносини розвиваються, як правило, лише в містах; 2) суспільство складається з окремих станів, права та обов’язки людини визначаються її походженням; 3) більшість населення зазвичай не має політичних прав. На управління державою може впливати лише землевласницька знать; 4) культура та світогляд більшості людей перебували під впливом релігії, традицій і звичаїв предків. У суспільстві мало освічених людей.
Аграрно-промисловий комплекс (АПК) - єдність галузей і сфер діяльності, які на основі міжгалузевих зв'язків беруть участь у виробництві, заготівлях, переробці, зберіганні, транспортуванні та оптовій реалізації готової сільськогосподарської продукції.
Агресія - будь-яке незаконне, з погляду Статуту ООН, застосування сили однієї держави проти іншої. Розрізняється пряма агресія (збройне вторгнення) і непряма агресія (допомога агресору). Агресія може бути військовою, економічною.
Адміністративна область - певна частина державної території, яка має чітко встановлені адміністративні межі й систему органів місцевого самоврядування та місцевих органів державної влади.
Адміністративно-територіальний (державний) устрій - спосіб територіальної організації держави, який характеризується певною формою конституційно-правових відносин між державою в цілому та її складовими частинами, виявляється в особливостях правового статусу адміністративних одиниць та розподілу владних повноважень між центральними та місцевими органами влади.
Адміністративно-територіальний (державний) устрій - спосіб територіальної організації держави, який характеризується певною формою конституційно-правових відносин між державою в цілому та її складовими частинами, виявляється в особливостях правового статусу адміністративних одиниць та розподілу владних повноважень між центральними та місцевими органами влади.
Аксіологія (грец. axios цінний + logos) – учення про духовні, моральні, естетичні й ін. цінності.
Алегорія - іносказання.
Амуніція— речі (окрім зброї та одягу) військовослужбовця (ранець, патронні сумки та ін.).
Амуніція— речі (окрім зброї та одягу) військовослужбовця (ранець, патронні сумки та ін.).
Анархізм — ідейно-теоретична й суспільно-політична теорія, в основу якої покладено заперечення інституціонального, насамперед державного, управління суспільством.
Анархо-синдикалізм - теорія і практика, що вважає профспілки найвищою формою організації робітників. Сучасна держава, з точки зору анархо-синдикалістів, повинна бути знищена і замінена суспільством, яке керується федерацією синдикатів (профспілок).
Англіканство— національне віросповідання, що прийшло на зміну католицизму під час Реформації в Англії. Главою англіканської церкви став король.
Андрусівський мир — договір про перемир'я між Річчю Посполитою та Московською державою, укладений 30. 1. (02.) 1667 р. у с. Андрусів поблизу Смоленська, внаслідок якого під владою Московської держави залишилася Лівобережна Україна, Сіверська земля з Черніговом і Смоленськ. До Речі Посполитої відходили Правобережна Україна, Білорусь. Київ на два роки передавався Московській державі, Запорозька Січ опинилася під спільним управлінням Речі Посполитої та Московщини, які зобов'язалися спільно виступати проти кримського хана в разі його нападу на українські землі. Цей договір, порушивши умови Переяславської Ради, закріпив насильницький поділ України на Лівобережну та Правобережну.
Андрусівський мир — договір про перемир'я між Річчю Посполитою та Московською державою, укладений 30. 1. (02.) 1667 р. у с. Андрусів поблизу Смоленська, внаслідок якого під владою Московської держави залишилася Лівобережна Україна, Сіверська земля з Черніговом і Смоленськ. До Речі Посполитої відходили Правобережна Україна, Білорусь. Київ на два роки передавався Московській державі, Запорозька Січ опинилася під спільним управлінням Речі Посполитої та Московщини, які зобов'язалися спільно виступати проти кримського хана в разі його нападу на українські землі. Цей договір, порушивши умови Переяславської Ради, закріпив насильницький поділ України на Лівобережну та Правобережну.
Анексія (лат. аnnехіо — приєднання) — насильницьке приєднання, загарбання однією державою всієї (або частини) території іншої держави, народу.
Аннали – (лат. annales, від annus - рік) давньоримські, а також середньовічні літописи. У широкому значенні - запис найбільш значних подій по роках.
Антанта (франц. Еntentе — згода) — військово-політичний союз між Великобританією, Францією та царською Росією, створений 1904—1907 рр. на противагу т. зв. Троїстому Союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) в боротьбі за перерозподіл світу.
Ансамбль (фр. — разом) — взаємна узгодженість, довершене ціле.
Античність (лат.) — стародавність; стосується історії стародавніх Греції та Риму.
Антропогенез — процес виділення людини з тваринного світу, олюднення мавпи під впливом суспільної практики.
Античність (лат.) — стародавність; стосується історії стародавніх Греції та Риму.
Антропогенез — процес виділення людини з тваринного світу, олюднення мавпи під впливом суспільної практики.
Антропосфера (грец. antropos - людина, sphaira - куля) - складова частина соціосфери, яка охоплює людство як сукупність індивіда.
Аристократія (грец. аrіstokratia - влада найкращих, найзнатніших) — форма правління, за якої державна влада належить привілейованій меншості; вищий, привілейований стан (група) певного суспільства, що володіє особливими правами чи можливостями.
Артефакт (arte штучно; factus зроблений) – річ, предмет, що є продуктом цілеспрямованої людської діяльності (на відміну від природних об’єктів).
Архітектура (гр. — будівник) — будівельне мистецтво, архітектура, мистецтво проектувати й будувати.
Асиміляція — добровільний або вимушений процес розчинення (втрата традицій, мови тощо) раніше самостійного народу (етносу) чи якоїсь його частини в середовищі іншого, як правило, численнішого народу (етносу); засіб досягнення етнічної однорідності.
Асиміляція — добровільний або вимушений процес розчинення (втрата традицій, мови тощо) раніше самостійного народу (етносу) чи якоїсь його частини в середовищі іншого, як правило, численнішого народу (етносу); засіб досягнення етнічної однорідності.
Аскетизм— зречення земних, «грішних», задоволень заради порятунку душі.
Б
Багаторічна мерзлота - наявність у поверхневому шарі земної кори протягом від кількох років до тисячоліть температури, нижчої від 0, що призводить до замерзання води в ґрунті та та нижчих шарах на глибині до 400 м.
Базавлуцька Січ - соціально-політична та військова організація запорізьких козаків на Дніпрі на острові Базавлук у 1593-1638 роках.
Базавлуцька Січ - соціально-політична та військова організація запорізьких козаків на Дніпрі на острові Базавлук у 1593-1638 роках.
Барочний (італ. barocco вигадливий, чудернацький) – належний художньому стилю бароко, що визначався пишнотою й вигадливістю форм (XVI-XVIII ст.).
Безробіття - соціально-економічне явище, при якому частина працездатного населення бажає й може працювати, але не може знайти роботу.
Біологічні ресурси - усі живі організми, які людина використовує для власних потреб.
Біологічні ресурси - усі живі організми, які людина використовує для власних потреб.
Братства - національно-релігійні громадські організації православних міщан (жителів міст) України та Білорусі, які виникли в XVI ст. Створюючись при православних церквах, Б. виконували не лише релігійні, а й політичні, економічні, культурно-просвітницькі та інші функції. Ідеологія братського руху близька до ідеології західноєвропейської Реформації. Б. брали активну участь у боротьбі українського народу проти національно-релігійного і соціального гніту з боку польської шляхти і католицької церкви, прагнули перетворити православну церкву в знаряддя зміцнення своїх соціально-політичних позицій в суспільстві. У XVIII ст. суспільно-політична діяльність Б. стала занепадати, а в XIX ст. Б. вже повністю відійшли від проблем суспільно-політичного й культурного життя українського народу.
Брацлавщина — історична область України в XIV—XVIII ст., що займала територію Вінницької та частину Хмельницької областей.
Брестська унія 1596 р. (від лат. unio – союз) – об’єднання православної церкви в Україні та Білорусі з католицькою, організаційно оформлене в 1596 р. на церковному соборі в м. Бресті. За умовами унії колишня православна церква, яка стала називатися уніатською або греко-католицькою церквою, визнала основні догмати католицизму і владу Папи римського, зберігши православну (східну) обрядовість. Уніатській церкві було дозволено здійснювати богослужіння слов’янською та українською мовами. Після унії в Україні стало три християнські конфесії: православна, католицька та греко-католицька.
Бужани — східнослов'янське плем'я, що населяло лісостепову частину басейну Південного Бугу. Після входження до складу Київської Русі (IX—Х ст.) в давніх писемних джерелах не згадуються.
Буковина — історична назва етнічних українських земель, розташованих між середньою течією Дністра та головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії Пруту і Серету. Нині входить до складу України (Північна Буковина — Чернівецька область) та Румунії (Південна Буковина — область Сучава та Ботошани Румунії).
В
Валовий внутрішній продукт (ВВП) - економічний макропоказник, який розраховується як сукупна ринкова вартість кінцевої продукції підприємств, галузей виробничої сфери і сфери послуг (у тому числі ти підприємств, які належать іноземним власникам), що вироблена на території країни за один рік.
Валовий національний продукт - вартість товарів і послуг, вироблених національними суб'єктами (підприємствами, організаціями, приватними особами) за рік, незалежно від їх територіального місцезнаходження.
Валовий національний продукт - вартість товарів і послуг, вироблених національними суб'єктами (підприємствами, організаціями, приватними особами) за рік, незалежно від їх територіального місцезнаходження.
Васал (лат. vаssus — слуга) — феодал (у середньовічній Західній Європі), який одержував земельне володіння від могутнішого феодала-сеньйора і був залежним від нього.
Васальна залежність — форма підлеглості нижчого соціального стану стосовно вищого, підкореної країни щодо країни-завойовниці.
Верв — сільська територіальна община, орган місцевого самоврядування, що охоплювала кілька взаємонаближених населених пунктів.
Виборча система змішана — такий порядок визначення результатів голосування, у якому поєднані елементи мажоритарної та пропорційної систем.
Виборча система мажоритарна — такий порядок організації виборів і визначення результатів голосування, коли обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав більшість голосів у виборчому окрузі.
Виборча система пропорційна — такий порядок організації виборів і визначення результатів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, які висунули своїх кандидатів у представницький орган, проводиться згідно з кількістю отриманих партією голосів.
Виробнича сфера господарського комплексу - галузі господарства, які створюють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво); доставляють матеріальні блага (транспорт, зв'язок); пов'язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу (торгівля, матеріальнотехнічне забезпечення, заготівля, громадське харчування).
Візантія – держава IV – XV ст., яка утворилася при розпаді Римської імперії на теренах її східної частини. В її склад ввійшли півострів Мала Азія та південно-східне узбережжя Середземного моря. Столиця – Константинополь (Царгород). Культура Візантії справила значний вплив на духовно-культурний розвиток Київської Русі, особливо після прийняття останньою християнства саме греко-візантійського, східного зразка. З X ст. установлюються широкі торгівельно-економічні, воєнно-політичні, культурні та релігійні зв'язки з Руссю. В. перестала існувати в 1453 р. після захоплення Константинополя турками-османами.
Вільний общинник — вільний селянин, який сплачував державі данину, засобом збирання якої було полюддя.
Віче — народне зібрання, форма громадського волевиявлення часів Київської Русі. Існувало поряд із владою князя і було безпосереднім продовженням родоплемінних порядків, коли всі члени роду брали участь у вирішенні спільних справ.
«Вічний мир» — мирний договір між Польщею та Московською державою, укладений 6.(16.) 05.1686 р. у Москві, за яким Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Чернігівсько-Сіверську землю, відмовилася від претензій на Київ, за що отримала 146 тис. крб. компенсації. Брацлавщина (Вінницька та Хмельницька обл.) і південна Київщина визнавалися нейтральною зоною між Польщею та Московією. Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі. Поділля залишалося під владою Туреччини. Остаточно затвердив розпочатий Андрусівським договором насильницький поділ України.
Влада — здатність, право й можливість розпоряджатися ким-небудь або чим-небудь, а також чинити вирішальний вплив на долю, поведінку та діяльність людей з допомогою різноманітних засобів (права, авторитету, волі, примусу та ін.); політичне панування над людьми; система державних органів; особи, органи, наділені владно-державними та адміністративними повноваженнями.
Влада виконавча — одна з трьох гілок державної влади, яка організовує та спрямовує внутрішню й зовнішню діяльність держави, забезпечує здійснення втіленої в законах волі суспільства, охорону прав і свобод людини.
Влада державна — вища форма політичної влади, що спирається на спеціальний управлінсько-владний апарат і володіє монопольним правом на видання законів, інших розпоряджень і актів, обов'язкових для всього населення.
Влада законодавча — одна з трьох гілок влади, сутність якої полягає у здатності держави здійснювати свою волю, впливати на діяльність і поведінку людей та їх об'єднань за допомогою законів, правових актів, рішень, що їх приймають представницькі органи влади.
Влада політична — здатність і можливість здійснювати визначальний вплив на діяльність, поведінку людей та їх об'єднань за допомогою волі, авторитету, права, насильства; організаційно-управлінський та регулятивно-контрольний механізм здійснення політики.
Влада судова — одна з трьох гілок державної влади; необхідна умова реалізації принципу поділу влади, покликана запобігати можливості змови чи протистояння двох інших гілок влади (законодавчої та виконавчої), створювати перепони, щоб унеможливити виникнення диктатури.
Вміння - засвоєний суб'єктом спосіб (прийом) виконання дій (розумових і практичних), що забезпечується сукупністю набутих знань і навичок та дає змогу виконувати дії не тільки у звичних, але й у змінюваних умовах. Завжди свідома дія, адекватна цілям її застосування й змісту навчального історичного матеріалу.
Волиняни — східнослов'янське плем'я (союз племен), що жило на території Волині у басейні Західного Бугу, де до VII ст. мешкали дуліби. У VII—VIII ст. волиняни створили ранньодержавне об'єднання на чолі з царем Маджаком.
Волость — територія, підпорядкована єдиній владі князя, монастиря тощо (у Київській Русі); адміністративно-територіальна одиниця, що входила до складу повіту (в Росії до 1917 р., в СРСР до 1929 р.).
Вотчина — одна з форм феодальної власності часів Київської держави, яку власник мав право передати у спадщину, продати, обміняти, поділити тощо. Термін походить від слова "отчина" — батькова власність.
Вугільна промисловість - галузь паливної промисловості, яка видобуває, збагачує та брикетує кам'яне та буре вугілля.
Г
Газова промисловість - галузь паливної промисловості, що займається видобутком, транспортуванням та зберіганням природного газу.
Галичина — історична назва українських етнічних земель, розташованих на північ від Карпатських гір, в басейні річок Дністер (верхня та середня течії). Західний Буг (верхня течія), Сян (верхня течія). Охоплює територію Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської (за винятком північної частини), а також Перемишльське, Жешівське, Замойське, Холмське воєводства Польщі.
Галузь господарства - сукупність підприємств, що виділяються на основі єдності економічного призначення їхньої продукції, однорідності сировини й матеріалів, що споживаються, спільності технологічних процесів, своєрідності професійних кадрів, тощо.
Галичина — історична назва українських етнічних земель, розташованих на північ від Карпатських гір, в басейні річок Дністер (верхня та середня течії). Західний Буг (верхня течія), Сян (верхня течія). Охоплює територію Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської (за винятком північної частини), а також Перемишльське, Жешівське, Замойське, Холмське воєводства Польщі.
Галузь господарства - сукупність підприємств, що виділяються на основі єдності економічного призначення їхньої продукції, однорідності сировини й матеріалів, що споживаються, спільності технологічних процесів, своєрідності професійних кадрів, тощо.
Геноцид (грец. genos — рід і лат. caedo — вбиваю) — здійснювані владою масові переслідування, гоніння і навіть знищення певної національної, етнічної, расової, соціальної, культурної, релігійної спільноти.
Географічна довгота - кут між площиною початкового меридіана та меридіану даної точки. За початковий прийнято вважати меридіан, що проходить через астрономічну обсерваторію в містечку Грінвіч поблизу столиці Великої Британії - Лондона. Цей меридіан називають нульовим (він має довготу 0), або Гринвіцьким. Гринвіцький меридіан ділить земну кулю на Західну і Східну півкулі.
Географічна широта - кут між площиною екватора та лінією, що проходить через певну точку до центра Землі.
Геоекологічна ситуація - сукупність станів екологічних об'єктів у межах певної території (ландшафт, річковий басейн, адміністративний район або країна загалом) у певний проміжок часу.
Географічна широта - кут між площиною екватора та лінією, що проходить через певну точку до центра Землі.
Геоекологічна ситуація - сукупність станів екологічних об'єктів у межах певної території (ландшафт, річковий басейн, адміністративний район або країна загалом) у певний проміжок часу.
Геополітика (грец. gеo — земля і роlіtіka — політика) — політологічна концепція, що вбачає в політиці якоїсь держави визначальну роль географічних чинників (просторове розташування країни, клімат, розмір території, кількість населення, наявність природних ресурсів та ін.).
Геохронологічна шкала - шкала відносного геологічного часу, що відображає послідовність основних етапів геологічної історії Землі та розвитку життя на ній.
Герменевтика (грец. hermēneutikē (technē) тлумачне (мистецтво)) – традиція і способи тлумачення багатозначних текстів, учення про інтерпретації.
Глава держави — державна посада, інституція, якій належить чільне місце в системі органів державної влади, яка уособлює єдність нації, символізує державу, покликана гарантувати її цілісність, бути чинником гармонійної та ефективної взаємодії «гілок» державної влади між собою.
Гласність — один з найважливіших принципів демократизму, який полягає у невід'ємному праві кожного громадянина на отримання повної та вірогідної інформації з будь-якого питання громадського життя, що не становить державної чи військової таємниці.
Глобалізація (франц. global - всесвітній, загальний) - перетворення певного явища на світове, планетарне те, яке стосується усієї землі, земної кулі.
Глобальні проблеми людства - природні, природно-антропогенні явища, що стосуються світу в цілому. Наприклад, ядерна загроза, глобальне потепління, тощо.
Глобальні проблеми людства - природні, природно-антропогенні явища, що стосуються світу в цілому. Наприклад, ядерна загроза, глобальне потепління, тощо.
Гносеологія (грец. gnōsis (gnōseōs) знання, пізнання + logos) – вчення про пізнання.
Голосування — безпосередній акт волевиявлення громадян під час виборів. Складається з ідентифікації (засвідчення особи) виборця, отримання бюлетеня і власне голосування.
Городові козаки — частина українського козацтва, яке проживало не на Січі, а на волостях або городах — землях, що були під владою місцевої адміністрації Великого князівства Литовського; назва козацького стану у XVII—XVIII ст., до якого належали особи, внесені до козацьких списків (компутів).
Господарство - система виробництва, обміну, розподілу та споживання продуктів, що історично склалась і розвивається на території країни.
Господарський комплекс - система виробництва, обміну, розподілу та споживання, яка виникла на певній території.
Громади — напівлегальні організації української інтелігенції і соціально-політичного спрямування, що діяли у другій половині XIX ст. Виникли в умовах пожвавлення національного руху як вияв прагнень інтелектуальної еліти. Не мали усталених програм і не були чіткими організаційними структурами, а лише репрезентували найбільш активну національне свідому інтелігенцію та студентство. У зв'язку з громадівським рухом з'явився термін «українофіли» — спочатку у правлячих колах і з певним негативним відтінком. Згодом і самі діячі культурно-національного руху, яких цікавили проблеми української історії, культури, мови, літератури, етнографії, називали себе українофілами.
Господарський комплекс - система виробництва, обміну, розподілу та споживання, яка виникла на певній території.
Громади — напівлегальні організації української інтелігенції і соціально-політичного спрямування, що діяли у другій половині XIX ст. Виникли в умовах пожвавлення національного руху як вияв прагнень інтелектуальної еліти. Не мали усталених програм і не були чіткими організаційними структурами, а лише репрезентували найбільш активну національне свідому інтелігенцію та студентство. У зв'язку з громадівським рухом з'явився термін «українофіли» — спочатку у правлячих колах і з певним негативним відтінком. Згодом і самі діячі культурно-національного руху, яких цікавили проблеми української історії, культури, мови, літератури, етнографії, називали себе українофілами.
Громадська думка — відображення ставлення народу або окремих спільнот до влади, її діяльності, політики.
Громадські об'єднання — об'єднання, створені з метою реалізації та захисту громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, інтересів людини, які сприяють розвитку творчої активності й самостійності громадян, їх участі в управлінні державними та громадськими справами.
Громадянське суспільство — суспільство громадян з високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних рис, яке спільно з державою утворює розвинуті правові відносини; суспільство рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага.
Групи промисловості "А" та "Б" - "А" - сукупність галузей промисловості, що виробляють засоби виробництва, в основному важка промисловість. "Б" - сукупність галузей промисловості, що виробляють предмети споживання, в основному легка і харчова промисловість.
Гуманізм — теорія і практика, в основі якої лежить ставлення до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і вияв своїх здібностей.
Д
Данина — найдавніша форма оподаткування населення, яка в різних історичних епохах здійснювалася у формі прямого державного податку, військової контрибуції, феодальної ренти тощо.
Декларація (лат. declaro — заявляю, оповіщаю) — офіційне проголошення державою, політичною партією, міжнародними, міждержавними організаціями головних принципів їхньої діяльності, програмних позицій, повідомлення про суттєву, принципову зміну в їхньому статусі.
Демагогія — форма свідомого введення в оману широких мас, спекуляція на реальних труднощах і проблемах, потребах і сподіваннях людей з метою досягнення політичного успіху.
Демографічна революція – величезний стрибок у прирості населення.
Демократія (грец. demos — народ; cratos - влада) — форма державно-політичного устрою суспільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом влади.
Депортація (лат. deportatio — вигнання, вислання) — примусове виселення з місця постійного проживання, навіть вигнання за межі держави, особи чи групи осіб, частини населення, визнаних правлячим режимом як соціальне небезпечні.
Депресія - фаза економічного циклу, що настає після кризи і характеризується недовантаженням підприємств, безробіттям, млявою торгівлею, тощо.
Держава — форма організації суспільства, носій публічної влади, сукупність взаємопов'язаних установ і організацій, які здійснюють управління суспільством від імені народу.
Держава демократична — тип держави, в якій народ є джерелом влади, де державні демократичні соціально-політичні інститути та демократичний тип політичної культури, які забезпечують органічне поєднання участі народу у вирішенні загальнодержавних справ із широкими громадянськими правами і свободами.
Держава правова — тип держави, основними ознаками якої є верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина й держави.
Держава соціальна — держава, що прагне до забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в ідеалі — приблизно однакових життєвих шансів, можливостей для самореалізації особистості.
Державний суверенітет — верховенство державної влади всередині країни, зосередженість всієї повноти влади у державних органах, незалежність держави у зовнішньополітичній сфері.
Державний устрій — спосіб організації адміністративно-територіальної, національно-територіальної єдності держави, особливості відносин між її складовими.
Деспотизм — система державного устрою, необмежена монархія, яка характеризується абсолютним свавіллям влади та безправ'ям підданих; самовладдя, жорстоке придушення волевиявлення народу.
Десталінізація - процес ліквідації культу особи і сталінської політичної системи, створеної радянським лідером Йосипом Сталіним, відхід від сталінських норм життя суспільства: проведення реабілітації політичних в'язнів, поширення гласності, налагодження дружніх взаємовідносин з країнами світу, тощо.
Дике поле - доволі широка смуга між Кримським ханством і Литовським князівством (з 1569 р. - Річчю Посполитою), на яку не поширювалася нічия влада. За словами одного з кримських ханів, висловленими в листі до великого князя литовського (початок XVІ ст.): «То земля не моя і не твоя, лишень Богова». А земля ця буяла від розкошів рослинного світу і багатства світу тваринного.
Диктатура — нічим не обмежена влада особи, класу чи іншої соціальної групи в державі, регіоні, що спирається на силу, а також відповідний політичний режим (скажімо, Д. пролетаріату); тимчасовий авторитарний режим, що вводиться на строк дії надзвичайних обставин для вжиття рішучих заходів, спрямованих на виведення країни з кризового стану (приміром, Д. генерала Піночета в Чилі).
Династія — кілька монархів з одного й того ж роду, які змінюють один одного на престолі з правом успадкування.
Директорія УНР — тимчасовий найвищий орган державної влади Української Народної Республіки, створений у листопаді 1918 р. для усунення від влади гетьмана П. Скоропадського.
Дисиденти — інакомислячі особи, які виступають проти існуючого державного (політичного) ладу певної країни, протистоять офіційній ідеології та політиці.
Дискредитація — умисне зганьблення чийогось імені, підрив довіри, приниження чиєїсь честі, гідності, авторитету. У політиці вживається як один із засобів боротьби з противниками, досягнення успіху в передвиборчих змаганнях.
Дискримінація - свідоме обмеження свободи діяльності учасників політичного процесу; часткове чи повне, тимчасове чи постійне позбавлення тих чи інших учасників політичного життя їхніх конституційних та інших прав і свобод.
Дискурс (лат. discursus бесіда, розмова) – мовна практика з чітко визначеними правилами, нормами та межами застосування.
Діаспора (грец. diaspora — розсіяння) — розселення по різних країнах народу, вигнаного обставинами, завойовниками або й власною владою за межі батьківщини; сукупність вихідців з якоїсь країни та їхніх нащадків, які проживають за її межами.
Доктрина - керівний політичний принцип.
Домініон - форма політичної системи, що існувала всередині Британської імперії і була проміжною формою між самоврядною колонією і суверенною державою, але з плином часу розвивалася до останньої. Першим британським домініоном була Канада, яка отримала такий статус у 1867. Потім з'явилися Австралія (1901), Нова Зеландія (1907), Ньюфаундленд (1907), Південно-Африканський Союз (1910) і Ірландська Вільна держава (1922).
Древляни - союз східнослов’янських племен у 6-10 ст. на північ від р. Прип'ять, між рр. Случ і Тетерів. З кін. 9 ст. данники Київської Русі. Після Древлянського повстання цілком підлеглі Києву.
Дреговичі - союз східнослов’янських племен по р. Прип'ять і її лівих приток. З 10 ст. у Київській Русі.
Дружина — загін воїнів, об'єднаних навколо вождя племені, згодом князя, короля, збройні загони в Київській державі, які становили постійну військову силу, члени якої брали участь в управлінні князівством та особистим господарством князя.
Доктрина — систематизоване філософське, політичне чи ідеологічне учення, сукупність принципів, концепцій.
Е
Експансія — розширення сфери впливу держав, громадських груп, організацій, здійснюване насильницькими або іншими подібними засобами.
Експлуатація - привласнення чужих результатів праці, неодмінний наслідок економічної діяльності людства.
Експорт - вивіз із митної території країни за кордон товарів і послуг без зобов'язання їхнього зворотного повернення. Факт експорту фіксується в момент перетину товаром митного кордону, надання послуг та ін. До експорту відносяться також вивіз товарів для переробки їх в іншій країні, перевезення товарів транзитом через іншу країну, вивіз привезених з іншої країни товарів для продажу їх у третій країні (реекспорт) і ін.
Екстенсивний розвиток економіки - розвиток, пов'язаний з кількісним, а не якісним збільшенням, розширенням виробництва, освоєнням нових покладів корисних копалин, побудовою нових підприємств.
Екстремізм — в ідеології й політиці схильність до крайніх поглядів і способів досягнення певних цілей. Екстремісти виступають проти існуючих громадських структур та інститутів, намагаючись підірвати їхню стабільність, розхитати й ліквідувати їх силою заради своїх групових цілей.
Еліта - група вибраних (теоретично найкращих) людей з різних верств суспільства, що здійснюють державну владу і (або) впливають на її здійснення.
Епос (грец. epos - слово, оповідання) - древні історико-героїчні пісні (билини), оповідання про події, передбачувані у минулому, що охоплює буття в його пластичній об’ємності, просторово-часовій протяжності і подієвої насиченості.
Епоха, доба (грец. epoche, буквально - зупинка), тривалий період часу в розвитку природи, суспільства, науки, що має якісь характерні особливості.
Есхатологія (грец. eschatos останній) – учення про «кінець світу». Есхатологічний – просякнутий відчуттям близького кінця світу.
Етнонаціональні відносини — відносини між суб'єктами національно-етнічного розвитку— націями, народностями, національними групами та їх державними утвореннями.
Етнополітика – це сфера суспільного життя в багатонаціональних державах, до якої відносяться політичні взаємовідносини державної нації з етнічними групами всередині держави, а також етнічних груп між собою.
Етнос — позачасова, позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об'єднана спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями та звичаями, самосвідомістю та етнонімом (назвою).
З
Закарпаття — історична назва українських етнічних земель, розташованих на південних схилах Карпатських гір та в басейні р. Тиси. Нині — територія Закарпатської області.
Заколот — таємна змова вузького кола осіб з метою здійснити збройне повалення існуючої влади або примусити її прийняти потрібне рішення.
Закон — нормативно-правовий акт, що приймається з ключових питань суспільного, державного життя і має вищу юридичну силу.
Закуп — людина, яка потрапила в боргову кабалу і зобов'язана своєю працею у господарстві хазяїна повернути одержану у нього «купу» (борг).
Земства — органи місцевого (земського) самоврядування, створені, згідно з земською реформою 1864 р., у більшості губерній Європейської Росії, в т. ч. України. Юридичне вони були загальностановими виборними органами з розпорядчими (земські зібрання) та виконавчими (земські управи) функціями. Займалися питаннями місцевого господарства, медицини, народної освіти, місцевого зв'язку, страхування, статистики. Скасовані у 1918 р.
Знання - перевірені практикою результати навколишнього світу, його істинне відбиття у свідомості людини.
І
Ідеологія — система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрій людей, класів, націй, суспільства, політичних партій, громадських рухів та інших суб'єктів політики.
Імперія — велика держава, що складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі держав, народів, які примусово інтегровані до єдиної системи політичних, економічних, соціальних та культурних взаємозв'язків. І. виникають внаслідок загарбання територій, колонізації, експансії, інших форм розширення впливу наддержави.
Імпічмент - в конституціях деяких держав процедура притягнення до суду парламенту вищих посадових осіб держави. Результатом імпічменту, як правило є дострокове припинення повноважень президента або іншого посадовця і усунення його з посади. При імпічменті голови держави таке рішення приймається конституційною більшістю парламенту. Різні країни окремо визначають процедуру імпічменту відповідно до власного законодавства. У демократичних державах імпічмент є одним з елементів контролю над владою країни і необхідний для збереження стабільності суспільного і конституційного ладу. Імпічмент є також засобом недопущення авторитаризму і механізмом гарантування національної безпеки.
Імпорт - ввіз товарів, капіталів, цінних паперів тощо.
Інавгурація (лат. inauguro - присвячую) - 1) урочиста процедура вступу на посаду знову обраного глави держави, головним моментом якої є складання ним присяги; 2) процедура урочистого відкриття пам'ятника, виставки, тощо.
Індустріалізація - історичний процес техніко-економічного переходу від аграрного до промислових способів суспільного виробництва, який проходить через машинну стадію виробництва товарів і послуг. Поняття Індустріалізації використовується для позначення історичної епохи європейської промислової революції, яка почалась в другій половині 18 ст. в Англії. Пізніше вона поступово поширилася на інші країни Європи та Північної Америки. В Азії та Латинській Америці з середини 20-го століття.
В СРСР індустріалізація, як керована урядом зверху реформа, була оголошена і проведена в 30-х роках 20 століття і означала, на відміну від загальноприйнятого значення поняття — комплекс заходів з прискореного розвитку промисловості, вжитих ВКП(б) у період другої половини 20-х до кінця 30-х років.
Інститут держави - відносно відокремлена частина державної структури, що має певну автономію. Види інститутів держави: 1) за структурно-функціональним принципом - організаційні (інститут президента, інститут парламенту); функціональні (інститут референдуму, інститут адміністративного контролю, інститут державної влади); 2) за ступенем складності: прості - не можуть бути розділені на більш дрібні інститути (інститут надзвичайного стану, інститут адміністративного контролю, інститут референдуму, інститут парламентської відповідальності уряду); комплексні - складаються з декількох підінститутів, що, у свою чергу, можуть бути інститутами для спадного дроблення (інститут форми держави включає підінститути: форма правління, форма устрою, форма режиму; інститут державного суверенітету - повнота і верховенство всередині держави, незалежність і рівноправність ззовні; інститут представника держави на місцях - губернатор, префект, тощо); 3) за пріоритетністю положення: основні (наприклад, інститут державної влади); похідні - приналежні основним, які виникають з них або примикають до них (наприклад, інститут державного суверенітету, інститут представника глави держави на місцях); 4) за принципом "поділу влади" (за галузями влади): інститути законодавчої влади (парламент, референдум, тощо); інститути виконавчої влади (монарх, президент, уряд, виконавчі органи влади на місцях); інститути судової влади (загальні суди, надзвичайні суди, спеціалізовані суди, судова відповідальність, судовий контроль, тощо).
Інституціоналізм - напрям політики, що вважає "інституцію" (сім'ю, партію, державу тощо) основою розгляду проблем суспільства, держави.
Імпорт - ввіз товарів, капіталів, цінних паперів тощо.
Інавгурація (лат. inauguro - присвячую) - 1) урочиста процедура вступу на посаду знову обраного глави держави, головним моментом якої є складання ним присяги; 2) процедура урочистого відкриття пам'ятника, виставки, тощо.
Індустріалізація - історичний процес техніко-економічного переходу від аграрного до промислових способів суспільного виробництва, який проходить через машинну стадію виробництва товарів і послуг. Поняття Індустріалізації використовується для позначення історичної епохи європейської промислової революції, яка почалась в другій половині 18 ст. в Англії. Пізніше вона поступово поширилася на інші країни Європи та Північної Америки. В Азії та Латинській Америці з середини 20-го століття.
В СРСР індустріалізація, як керована урядом зверху реформа, була оголошена і проведена в 30-х роках 20 століття і означала, на відміну від загальноприйнятого значення поняття — комплекс заходів з прискореного розвитку промисловості, вжитих ВКП(б) у період другої половини 20-х до кінця 30-х років.
Інститут держави - відносно відокремлена частина державної структури, що має певну автономію. Види інститутів держави: 1) за структурно-функціональним принципом - організаційні (інститут президента, інститут парламенту); функціональні (інститут референдуму, інститут адміністративного контролю, інститут державної влади); 2) за ступенем складності: прості - не можуть бути розділені на більш дрібні інститути (інститут надзвичайного стану, інститут адміністративного контролю, інститут референдуму, інститут парламентської відповідальності уряду); комплексні - складаються з декількох підінститутів, що, у свою чергу, можуть бути інститутами для спадного дроблення (інститут форми держави включає підінститути: форма правління, форма устрою, форма режиму; інститут державного суверенітету - повнота і верховенство всередині держави, незалежність і рівноправність ззовні; інститут представника держави на місцях - губернатор, префект, тощо); 3) за пріоритетністю положення: основні (наприклад, інститут державної влади); похідні - приналежні основним, які виникають з них або примикають до них (наприклад, інститут державного суверенітету, інститут представника глави держави на місцях); 4) за принципом "поділу влади" (за галузями влади): інститути законодавчої влади (парламент, референдум, тощо); інститути виконавчої влади (монарх, президент, уряд, виконавчі органи влади на місцях); інститути судової влади (загальні суди, надзвичайні суди, спеціалізовані суди, судова відповідальність, судовий контроль, тощо).
Інституціоналізм - напрям політики, що вважає "інституцію" (сім'ю, партію, державу тощо) основою розгляду проблем суспільства, держави.
Інституція — певна форма організації, регулювання суспільного життя, діяльності й поведінки людей; сукупність соціальних норм, зразків поведінки та діяльності.
Інтеграція — процес зближення, об'єднання економік, соціальних інституцій певних територій, держав і упорядкування та узгодження їх діяльності в багатьох сферах діяльності.
Інтенсивний розвиток економіки - розвиток, пов'язаний із збільшенням продуктивності праці на існуючих підприємствах. Зростання обсягу виробництва відбувається внаслідок впровадження досягнень НТР, підвищення рівня й організації виробництва та управління, ефективного використання технічних, матеріальних і трудових ресурсів.
Інтервенція — втручання однієї або кількох держав у справи іншої держави або в її взаємозв'язки з третіми державами.
Інфляція — переповнення каналів грошового обігу масою надлишкових паперових грошей, що викликає знецінення їх, зростання цін на предмети першої потреби, зниження валютного курсу, падіння реальної заробітної плати.
Історизму принцип – науковий принцип, який передбачає розгляд історичних фактів у конкретному історичному середовищі, в динаміці їх розвитку.
Історіографія (грец. «історія» та «пишу») – 1) сукупність «вторинних текстів» з якогось конкретного історичного питання; 2) наука, яка вивчає специфіку та закономірності провадження історичних досліджень, особливості творчої праці істориків, тобто – наука про історичну науку.
Історіософія (грец. historia та sophia мудрість)- сукупність суспільно-світоглядних ідей, які складають ціннісний каркас в філософському осмисленні історії.
Історія - (греч. historia - розповідь про минуле, про пізнане), процес розвитку природи і суспільства; комплекс суспільних, гуманітарних і інших наук (історична наука), що вивчають минуле людства у всій його конкретності і різноманітті. Досліджує факти, події і процеси на базі історичних джерел.
К
Кам’янецька Січ - соціально-політична та військова організація запорізьких козаків на р. Кам’янець у 1709-1711 роках.
Капіталізм - суспільний лад, економічна система виробництва та розподілу, заснована на принципах приватної власності, особистої ініціативності, раціональності та ефективності використання наявних ресурсів, максимізації прибутку (капіталу).
В іншому визначенні під капіталізмом розуміється суспільство, в якому існують такі риси, що виступають всеохопним принципом не тільки економічних, але і політичних та інших вимірів суспільних відносин: наявність приватної власності (включно на засоби виробництва); метою господарювання є максимізація доходів і користі; господарська діяльність здійснюється завдяки ринкам і системі цін. Мануфактури, поділ праці, машинне виробництво є похідними від капіталізму формами і не відображають його сутність.Сут ність капіталізму в економічному примусі до праці — кожна людина має право продавати роботодавцю свою робочу силу. В ідеалі основний принцип капіталізму — laissez-faire (дозвольте робити), хоча чистого капіталістичного суспільства ніколи не існувало —держава завжди накладала обмеження на ринок і зберігала за собою право як накладати обмеження на виробничі відносини, так і застосовувати неекономічний примус. В сучасних капіталістичних країнах держава бачить свою роль у встановленні законодавчої бази та юридичних рамок, в яких здійснюється виробництво і торгівля. Капіталізм заснований на способі розподілу, при якому продукт виробництва належить капіталісту — власнику засобів виробництва.
Капіталізм протиставляється централізовано планованій економіці. Історично, капіталізм, як спосіб виробництва, прийшов на заміну феодалізму.
Київська Русь – ранньофеодальна східнослов‘янська держава IX-XII ст. з центром у Києві, культура якої має світове значення. З середини XII ст. в результаті феодальної роздробленості розпадається на декілька самостійних князівств.
Капіталізм - суспільний лад, економічна система виробництва та розподілу, заснована на принципах приватної власності, особистої ініціативності, раціональності та ефективності використання наявних ресурсів, максимізації прибутку (капіталу).
В іншому визначенні під капіталізмом розуміється суспільство, в якому існують такі риси, що виступають всеохопним принципом не тільки економічних, але і політичних та інших вимірів суспільних відносин: наявність приватної власності (включно на засоби виробництва); метою господарювання є максимізація доходів і користі; господарська діяльність здійснюється завдяки ринкам і системі цін. Мануфактури, поділ праці, машинне виробництво є похідними від капіталізму формами і не відображають його сутність.Сут ність капіталізму в економічному примусі до праці — кожна людина має право продавати роботодавцю свою робочу силу. В ідеалі основний принцип капіталізму — laissez-faire (дозвольте робити), хоча чистого капіталістичного суспільства ніколи не існувало —держава завжди накладала обмеження на ринок і зберігала за собою право як накладати обмеження на виробничі відносини, так і застосовувати неекономічний примус. В сучасних капіталістичних країнах держава бачить свою роль у встановленні законодавчої бази та юридичних рамок, в яких здійснюється виробництво і торгівля. Капіталізм заснований на способі розподілу, при якому продукт виробництва належить капіталісту — власнику засобів виробництва.
Капіталізм протиставляється централізовано планованій економіці. Історично, капіталізм, як спосіб виробництва, прийшов на заміну феодалізму.
Київська Русь – ранньофеодальна східнослов‘янська держава IX-XII ст. з центром у Києві, культура якої має світове значення. З середини XII ст. в результаті феодальної роздробленості розпадається на декілька самостійних князівств.
Коаліція — об'єднання, союз на добровільних засадах держав, групи держав, політичних партій тощо для досягнення спільної мети (наприклад, для формування уряду та участі в ньому).
Колективізація - процес докорінної преребудови аграрного сектора, ініційований більшовицьким керівництвм наприкінці 1920-х рр. Передбачав перетворення дрібних індивідуальних селянських господарств на колективні підприємства (колгоспи( для встановлення цілковитого контролю держави за сільськогосподарським виробництвом і використання його ресурсів та потенціалу для модернізації всього господарства. У більшовицькій моделі побудови соціалізму в одні країні домінуючою ланкою була форсована індустріалізація. Роль аграрного сектора полягала в тому, щоб дати необхідну кількість хліба для експорту, зростаючих промислових центрів і армії, а також забезпечити промисловість необхідною кількістю робочих рук і технічною сировиною. Допомогти вирішити ці завдання могла кооперація, яка була звичною, традиційною формою селянської співпраці ще з дореволюційних часів. Рішення 15-го з'їзду більшовицької партії (1927) формально передбачали повільний, поступовий, добровільний процес кооперації. Принципова зміна орієнтирів почалася після поїздки Й.Сталіна до Сибіру і вжиття надзвичайних заходів під час заготівлі хліба у лютому 1928 р. "Уральсько-сибірський" метод хлібозаготівель базувався на принципі самообкладання, з допомогою якого село фактично розколювалося за майновою ознакою. Сталін і його оточення були переконані в тому, що потреби індустріалізації простіше і гарантованіше можна задовольнити, спираючись не на 25 - 30 млн. індивідуальних селянських господарств, а на 200 - 300 тис. колгоспів. На цьому грунті визріла думка про кардинальну зміну вектора залежності : не держава мусила залежати від значної кількості неконтрольованих індивідуальних селянських господарств, а сконцентровані у великі спільні господарства селяни мусили перебувати у залежності від державних структур. Восени 1928 року в Україні було колективізовано лише 4% селянського землекористування. Переходом до політики суцільної колективізації 1929 р. покладено початок кардинальним змінам у сільському господарстві. Селян почали насильно зганяти до колгоспів. Основну протидію цей процес викликав з боку заможного селянства, яке отримало назву "куркулів". ТОму колективізація супроводжувалася "політикою ліквідації куркульського класу". Перша хвиля розкуркулення прокотилася Україною у січні - березні 1930 р. і охопила 309 районів, де налічувалося 2524 тис. селянських господарств. За станом на 10 березня під розкуркулення підпало 61887 господарств, тобто 2,5%. Селянство чинило опір сталінській політиці: на селі лише з січня до червня 1930 р. зареєстровано 1500 терористичних актів проти представників радянської влади. У Херсонському, Кам'янець-Подільському, Вінницькому, Чернігівському, Одеському, Дніпропетровському округах відбулися збройні виступи селян. За деякими підрахунками, 1930 р. в Україні кількість учасників селянських повстань перевищила 40 тис. Збагнувши, що ситуація може стати некерованою, Сталін 2 березня 1930 р. у "Правді" опублікував статтю "Запаморочення від успіхів", в якій у "перегинах" процесу колективізації звинуватив місцеву владу. Почався масовий відхід селян із колгоспів. За сто днів після публікації статті з колгоспів вийшло 1594 тис. господарств. У відповідь на це - тих, хто виходив із колгоспів й повертався до індивідуального господарювання, чекали підвищені податки, їм відводилися гірші землі, не поверталися худоба й реманент, а колгоспникам держава гарантувала пільги та кредити. Восени 1930 р. у колгоспах залишилося менше 1/3 селянських дворів (виходили переважно середняцькі господарства). Однак уже у вересні 1930 р. ЦК ВКП (б) розіслав по республіках директивного листа "Про колективізацію", відповідно до якого Україна мала подвоїти рівень усуспільнення і протягом 1931 р. в основному закінчити суцільну колективізацію. Ще швидшими темпами й жорстокішими методами проводилося "розкуркулення". Протягом 1930 р. з України було депортовано майже 75 тис. селянських родин, а до червня 1931 р. - 23,5 тис. (за роки колективізації було експропрійовано понад 200 тис. селянських господарств). У грудні 1932 року було введено "внутрішній паспорт", що практично не даваломожливості без дозволу місцевої влади переїхати до міста не тільки "куркулям", але й бідним селянам. Це рішення офіційної влади практично знов закріпачувало селянина. У 1932 р. колгоспи об'єднували майже 70% селянських господарств, 80% посівних площ республіки. 1937 р. в УРСР налічувалося 27,3 тис. колгоспів, які об'єднували 96,1% селянських дворів. За привабливим, на перший погляд, фасадом колгоспного ладу на початку 1930-х рр. визрівала жахлива трагедія - спустошливий голод, жертвами якого стали мільйони селян. Форсовані темпи колективізації та переважно адміністративні методи її здійснення призвели до катастрофічних наслідків - дезорганізації та деградації сільськогосподарського сектора на початку 1930-х рр. За період 1929 - 32 рр. в Україні поголів'я великої рогатої худоби скоротилося на 41,8%, коней - на 33,3%, свиней - на 62,3%, овець - на 74%. Річний валовий збір зернових культур в СРСР 1933 і 1934 рр. становив 680 млн. ц. (найнижчі показники після голодного 1921 р.). 1933 р. Сталін, намагаючись уникнути економічної катастрофи, відмовився від прискорених темпів індустріалізації та від безконтрольного вилучення зерна, безрозмірної продрозверстки. За таких умов колгоспи поступово почали виходили з кризи. У 1933 р. з України поставки зерна державі сягнули 317 млн. п. хліба, у 1935 р. - 462 млн., а в 1937 - 496 млн.п. У 1935 р. в містах було скасовано карткову систему (запроваджена у 1928 р.) Головним наслідком колективізації став індустріальний стрибок, за який заплачено жертвами насильницького розкуркулення і голодомору, втратою селянами відчуття хазяїна, тривалими деградацією та дезорганізацією аграрного сектора.
Командно-адміністративні методи управління — сукупність форм і методів управління суспільством, згідно з якими діяльність людей стимулюється переважно засобами адміністративного примусу, а всі фази управлінського циклу — прийняття рішення, організація виконання, контроль за виконанням рішення — ініціюються та здійснюються засобами жорсткого централізму, обмеженням процесів самоврядування на всіх рівнях.
Командно-адміністративні методи управління — сукупність форм і методів управління суспільством, згідно з якими діяльність людей стимулюється переважно засобами адміністративного примусу, а всі фази управлінського циклу — прийняття рішення, організація виконання, контроль за виконанням рішення — ініціюються та здійснюються засобами жорсткого централізму, обмеженням процесів самоврядування на всіх рівнях.
Консенсус — згода між суб'єктами політики з певних питань на основі базових цінностей і норм, спільних для всіх основних соціальних та політичних груп суспільства; прийняття рішень без голосування за виявленням всезагальної згоди.
Консерватизм — політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, зорієнтована на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.
Конституція — основний закон держави, що закріплює суспільний і державний устрій, порядок утворення, принципи організації та діяльності державних органів, виборчу систему, основні права та обов'язки громадян.
Контрибуція — примусові грошові або натуральні побори з населення; грошова сума, яку за умовами мирного договору держава-переможниця стягує з переможеної держави.
Конфедерація — союз суверенних держав, які зберігають незалежність і об'єднані для досягнення певних спільних цілей (переважно зовнішньополітичних, воєнних), для координації своїх дій.
Конфесія - (від лат. - confessio) віросповідання. З виникненням різних плинів протестантизму конфесіями стали називати релігійні громади (церкви), зв'язані спільністю віровчення, так само як відповідні "символічні книги", що фіксують це віровчення (наприклад, Ауґсбурґське сповідання, чи конфесія, 1530 р., та інші.).
Конформізм — пристосовництво, пасивне беззаперечне прийняття існуючих порядків, пануючих ідей і цінностей, стандартів поведінки, норм, правил, безумовне схиляння перед авторитетами.
Коренізація — політика, яку проводили більшовики з 1923 р., спрямована на підготовку, виховання й висування кадрів корінної національності, врахування національних факторів при формуванні державного апарату, організацію культурно-освітніх закладів, видання преси мовами корінних національностей.
Корупція — підкупність, продажність, хабарництво державних посадових осіб, політичних і громадських діячів, урядовців та високопоставлених чиновників.
Кривичі - союз східнослов’янських племен у 6-10 ст. у верхів'ях Західної Двіни, Дніпра, Волги. Займалися землеробством, скотарством, ремеслом. Головні міста: Смоленськ, Полоцьк, Ізборськ. З 9 ст. — у Київській Русі, увійшли до складу давньоруської народності. У 11-12 ст. територія Кривичів — у Смоленськом і Полоцьком князівствах, північно-західна частина — у Новгородських володіннях.
Крим – середньовічна тюркська назва, походить від «Кирим» – рів, фортеця – назви першої кримськотатарської столиці ХІІІ ст. у колишньому Солхаті (сучасний Старий Крим); стародавня грецька назва Криму – Таврика чи Таврида – походить від імені місцевого варварського народу таврів; іноді греки користувалися назвою (Великий) Херсонес, тобто попросту «Півострів».
Культ особи — єдиновладдя тоталітарного типу, часто релігійного характеру, що означає раболіпство, сліпе поклоніння «божеству».
Л
Легітимація – процес здобуття суспільного визнання та підтримки соціальними та політичними суб’єктами.
Легітимація політична (лат. legitimus — законний, правомірний) — пояснення, обґрунтування та виправдання політики за допомогою певної сукупності принципів, процедур, технік і стратегій, що забезпечують згоду з нею або, принаймні, відсутність серйозної протидії їй; соціальне визнання політики та розширення її підтримки завдяки досягненню нею відповідності загальній волі народу.
Легітимність – соціальне визнання, виправданість, обґрунтованість та значущість складових соціально-політичних процесів.
Лібералізм — політична та ідеологічна течія, що об'єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод і обмежує сфери діяльності держави.
Лівобережна Україна (Лівобережжя) — історико-географічна назва українських земель, що охоплюють територію сучасних Чернігівської, Полтавської, західних районів Сумської, східної частини Київської, Черкаської областей.
Литовські статути — кодекси середньовічного права Великого князівства Литовського, що діяли на захоплених ним українських землях в XVI — першій половині XIX ст.
Люблінська унія 1569 р. – договір про об’єднання Великого Литовського князівства з Польщею в одну державу – Річ Посполиту. В результаті унії до Польщі відійшло ряд українських земель, посилились процеси полонізації та покатоличення українців, що призвело до загострення національно-визвольних змагань українського народу.
Методологія (грец. method шлях, logos слово, вчення) - це система принципів та способів, правил та нормативів пізнання, тобто наука про способи пізнання.
Микитинська Січ — Запорозька Січ, розташована в 1638—1653 роках XVII ст. на мисі Микитин Ріг на правому березі Дніпра (тепер у межах м. Нікополя Дніпропетровської обл.). Тут у лютому 1648 р. було проголошено гетьманом Б.Хмельницького та розпочато повстання, що переросло в національно-визвольну війну українського народу.
Міжнародні відносини — сукупність економічних, політичних, ідеологічних, правових, дипломатичних та інших зв'язків між державами й системами держав, між головними соціальними, економічними, політичними силами, організаціями й громадськими рухами, які діють на світовій арені.
Міжнародні організації — об'єднання держав, національних громадських організацій та індивідуальних членів з метою вирішення питань регіонального або глобального характеру, відвернення та врегулювання воєнних конфліктів.
Міф (грец. mythos – розповідь) – форма осмислення минулого, спосіб розуміння природної та соціальної дійсності на ранніх стадіях суспільного розвитку.
Монархія — форма правління, за якої верховна влада формально (повністю або частково) зосереджена в руках однієї особи — глави держави — спадкоємного монарха.
Монетаризм (фр. monétaire грошовий, фінансовий) – економічна теорія, за якою грошова маса, що знаходиться в обігу, відіграє вирішальну роль в економічній політиці держави.
Н
Наратив (лат. nārrātio розповідь, оповідання) – описові історичні джерела. Наративний – оповідальний.
Націоналізм — ідеологія і політика, які проголошують націю однією з найвищих цінностей, стверджуючи, що нація має бути вільною, окремим політичним цілим (автономією, суверенною державою).
Національна безпека — державна політика, спрямована на створення внутрішніх і зовнішніх умов, сприятливих для збереження чи зміцнення життєво важливих національних цінностей; стан, що забезпечує захищеність інтересів народу й держави, суспільства та його громадян.
Національна політика — науково обґрунтована система заходів, спрямована на реалізацію національних інтересів, розв'язання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин.
Національні інтереси — інтегральний вираз інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему відповідної держави як компроміс у поєднанні запитів кожної людини і суспільства загалом.
Національне питання — сукупність політичних, економічних, правових, культурницьких, освітніх та інших проблем, що проявляються у процесі внутрішньо- та міждержавного спілкування націй, народностей.
Національно-визвольний рух — боротьба народів, спрямована на ліквідацію іноземного панування, іноземного гноблення і завоювання національної незалежності, реалізацію нацією її права на самовизначення, створення національної держави. Боротьба українського народу з іноземними поневолювачами велась під прапорами національного захисту і відтворення самобутності, свободи і народовладдя.
Нація — історична спільність людей, що складається у процесі формування спільності території, економічних зв'язків, мови, етнічних особливостей культури та характеру.
Наука – сфера людської діяльності, функція якої - вироблення і теоретична систематизація знань про дійсність; включає як діяльність по одержанню нового знання, так і її результат - суму знань, що лежать в основі наукової картини світу; позначення окремих галузей наукового знання. Безпосередні цілі - опис, пояснення і передбачення процесів і явищ дійсності на основі законів, що відкриваються наукою. Система науки умовно поділяється на природні, суспільні, гуманітарні і технічні науки.
Неолітична революція - перехід людства від привласнюючого господарства (збиральництво, полювання, рибальство) до відтворюючого (землеробство, скотарство).
Нова Січ – соціально-політична та військова організація запорізьких козаків на р. Підпільна у 1734-1775 роках.
О
Об’єктивності принцип – науковий принцип, який зобов’язує розглядати історичні явища і події у всій їх складності, багатогранності й суперечливості, з урахуванням усієї сукупності позитивних і негативних сторін їх змісту, незалежно від того, чи подобаються вони дослідникові чи ні.
Олешківська Січ - соціально-політична та військова організація запорізьких козаків на Дніпрі у 1711-1734 роках.
Олігархія (грец. оligarchia — влада небагатьох) — політичне та економічне панування, влада, правління невеликої групи людей, а також сама правляча група. Термін було запроваджено Платоном і Арістотелем у V — IV ст. до н. е. для позначення однієї з найгірших, на їхню думку, форм правління, коли «владарюють багаті, а бідні не беруть участі у правлінні». Розрізняють О. аристократичну і фінансову.
Опозиція (лат. орроsitio — протиставлення) — протидія, опір певній політиці, політичній лінії, політичній дії; організація, партія, група, особа, які виступають проти панівної думки, уряду, системи влади, конституції, політичної системи в цілому.
Освіта – цілеспрямований процес навчання і виховання в інтересах особистості, суспільства і держави. Веде до оволодіння цінностями культури і морально-емоційного відношення до світу, досвідом професійної і творчої діяльності, що зберігають і розвивають духовні і матеріальні досягнення людства.
Охлократія (грец. ochlos — натовп і сratos — влада) — домінування в політичному житті суспільства впливу натовпу, юрби, один із способів здійснення політичної влади, що суттєво доповнює кризові політичні режими.
П
Памфлет (ст.-фр. pamphilet - лат. Pamphilus назва комедії ХІІ ст., дана від грец. імені) – злободенна гостра сатирична робота переважно політичного характеру, спрямована проти чогось або когось.
Панславізм — культура і політична течія слов'янських народів, в основі якої уявлення про етнічну та мовну спорідненість слов'ян, необхідність їх політичного об'єднання.
Парадигма (грец. рaradeigma приклад, зразок) – система уявлень, основних принципових установок, що характерна для певного етапу розвитку науки, культури, цивілізації.
Парламент (лат. раrlаrе — говорити, розмовляти) — найвищий законодавчий і представницький орган влади в державі з республіканською формою правління, який обирається населенням.
Парламентаризм — система правління, згідно з якою законодавча влада належить виборному парламенту.
Патримоніалізм (лат. patrimonium спадкове, родове володіння) – теорія, що виводить державу з феодального права власності на землею та права на владарювання над її населенням.
Плебісцит — всезагальне опитування громадян з метою виявити їхню думку, волю й позицію щодо якогось спільного й значущого питання.
Плюралізм — ідейно-регулятивний принцип суспільно-політичного й соціального розвитку, що випливає з існування декількох (чи багатьох) незалежних начал політичних знань і розуміння буття; система влади, заснована на взаємодії та протилежності дій політичних партій і громадсько-політичних організацій.
Повіт — адміністративно-територіальна одиниця, складова частина губернії.
«Повість временних літ», руський літописний звід, складений у Києві у 2-му десятиріччі ХІІ ст. Нестором. Редагувалась Сильвестром та ін. Текст включає літописні зводи ХІ ст. та інші джерела.
Погост — адміністративно-територіальна одиниця в Київській Русі з середини Х ст.; місце, куди з'їжджалися купці для торгів.
Поділ влади — принцип розмежування функцій в єдиній системі державної влади з поділом її на законодавчу, виконавчу й судову гілки влади, які здійснюють свої повноваження кожна самостійно, врівноважуючи одна одну.
Поділля (Подільська земля) — історико-географічна область України, що займає басейн межиріччя Південного Бугу і ліву притоку Дністра, охоплює територію сучасних Вінницької, Хмельницької, Тернопільської та невеличкої частини Івано-Франківської, Львівської областей.
Політика (грец. роlitikа — державні й суспільні справи) — організаційна. регулятивна й контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля реалізації власних та загальносуспільних інтересів.
Політика внутрішня — діяльність державних органів, установ, правлячих партій, спрямована на узгодження інтересів окремих верств населення країни, на певне їх підпорядкування та можливе за конкретних умов задоволення, на збереження існуючого стану в суспільстві або на цілеспрямоване його перетворення, на забезпечення цілісності, взаємозв'язку і взаємодії окремих сфер суспільства.
Політика зовнішня — загальний курс держави в міжнародних справах, який регулює відносини з іншими державами та міжнародними організаціями відповідно до потреб, цілей і принципів її внутрішньої політики.
Політика міжнародна — система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, військових, культурних та інших зв'язків і відносин між народами, державами й групами держав, провідними соціальними, економічними та політичними силами й організаціями, що діють на світовій арені.
Політична боротьба — явище політичного життя, в основі якого лежить зіткнення інтересів різних політичних сил, кожна з яких прагне досягти певної політичної мети.
Політична партія — організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу, класу, класів, соціальної верстви, верств, намагається реалізувати їх завдяки здобуттю державної влади або участі в ній.
Політичне життя — одна з основних сфер суспільного життя, пов'язана з діяльністю і відносинами індивідів і соціальних спільнот, створених ними політичних інститутів для виявлення інтересів соціальних суб'єктів, а також боротьба за їх реалізацію через посередництво політичної влади у процесі політичного розвитку.
Політичний блок (англ. blосk — угода, союз) — об'єднання, союз політичних партій, громадських організацій, груп людей задля узгоджених дій, досягнення спільних, насамперед політичних цілей.
Політичний конфлікт — зіткнення несумісних, часом протилежних інтересів, дій, поглядів окремих людей, політичних партій, громадських організацій, етнічних груп, націй, держав та їх органів, військово-політичних і політико-економічних організацій (блоків).
Поляни - східнослов'янське племінне об'єднання 6-9 ст. по берегах Дніпра і низов'ям його приток від устя Прип'яті до Росі. Полянам належить головна роль у створенні ранньодержавного об'єднання слов'ян Сер. Подніпров'я — «Руської землі» (1-ша пол. 9 ст.), ядра Давньоруської держави.
Посадник — місцевий представник князівської влади.
Приватизація — процес перетворення будь-якої форми власності (державної, колективної, особистої тощо) у приватну; передача частини державної власності в будь-яку іншу недержавну власність, трансформація державних підприємств та організацій в акціонерні, колективні, кооперативні, приватні тощо.
Просвітництво – антифеодальна ідеологія часів становлення капіталізму, згідно з якою подолання феодальних відносин і встановлення нового суспільного ладу можливі за допомогою реформи і освіти. Просвітителі продовжували гуманістичні традиції епохи Відродження та Реформації. Основними рисами П. стали: боротьба проти релігійної догматики, необхідність світського характеру суспільного життя, пріоритет держави над церквою, посилений інтерес до природознавства, ідея залежності суспільного прогресу від поширення освіти, концепція освіченого абсолютизму, уболівання за долю батьківщини, ідея самоцінності людини, віра в могутність її розуму і високе покликання, прагнення підняти самосвідомість і самоутвердження особи та ін. Суспільним ідеалом і вершиною розвитку людства просвітителі вважали Царство Розуму.
Р
Радикал — прихильник крайніх, рішучих дій, поглядів.
Радимичі - союз східнослов'янських племен межиріччя верхнього Дніпра і Десни. бл. 885 у Давньоруській державі. У 12 ст. велика частина території в Чернігівській, північна частина — у Смоленській землях.
Революція — докорінна якісна зміна, різкий стрибкоподібний перехід від одного якісного стану до іншого, від старого до нового; докорінний переворот у житті суспільства, який приводить до ліквідації віджилого суспільного ладу й утвердження нового.
Реєстрові козаки — частина українських козаків, узятих урядом Речі Посполитої на військову службу і внесених в особливий список (реєстр).
Республіка — форма державного правління, за якої вища влада належить виборним представницьким органам, а глава держави обирається населенням або представницьким органом.
Референдум — спосіб прийняття законів та інших рішень з найважливіших питань суспільного життя прямим волевиявленням громадян через усенародне голосування.
Романтизм (франц. romantisme, від лат. romanus – римський) – світоглядно-філософська позиція та літературний й художній рух, який виник в кінці XVIII – на початку XIX ст. Р. протиставив утилітаризму (утилітаризм – принцип поведінки, що підпорядковує всі вчинки людей матеріальній вигоді, задоволенню вузькокорисливих інтересів, а також принцип оцінки всіх явищ тільки з точки зору їх корисності, вигоди, можливості бути засобом для досягнення якоїсь мети) й нівелюванню особистості, “бездушній розсудливості” раціоналістичного просвітництва культ почуттів й творчого екстазу, індивідуалізм, спрямованість до безмежної свободи, жадобу вдосконалення та оновлення, пафос особистої та громадянської незалежності. Характерним для Р. є зацікавленість внутрішнім світом людини, емоційність, релігійність переживань, естетизм, інтуїтивізм, символізм, містичний культ природи, визнання права кожного вірити в те, у що він вірить, бути щасливим на свій лад, підвищений інтерес до національної історії й культури, певна ідеалізація та міфологізація останніх, загострення уваги на ідеї нації, “народній душі”, “духу народу” та інше.
С
Сейм — станово-представницький орган за доби феодалізму в Чехії, Польсько-литовській державі; верховний орган державної влади і законодавчий орган Польщі.
Сепаратизм — рух за територіальне відокремлення тієї чи іншої частини держави з метою створення нового державного утворення або надання певній частині держави автономії за національними, релігійними чи мовними ознаками.
Система багатопартійна — цілісне утворення, що формується всередині політичної системи суспільства на основі усталених зв'язків між політичними партіями, які відрізняються програмними настановами, тактикою, внутрішньою структурою. С.б. є одним із критеріїв розвинутої політичної системи суспільства та її атрибутів; існує лише в демократичних країнах із чітким правовим регулюванням соціально-політичного життя та наявністю громадянського суспільства.
Сіверяни — східнослов'янське плем'я (союз племен), що займало область дніпровського Лівобережжя. Наприкінці VI—VII ст. разом з полянами та іншими племенами утворили ранньодержавне об'єднання на Східній Наддніпрянщині. У VIII ст. разом із в'ятичами та радимичами опинилися під владою хозарів. Внаслідок війни князя Олега з хозарами у 884 р. частина земель сіверян увійшла до складу Київської Русі. Останній раз згадуються у літописі під 1024 р.
Слобідська Україна (Слобожанщина) — історико-географічна область у північно-східній частині України, що охоплює територію Харківської, Сумської, північ Донецької та Луганської областей, а також пів¬денно-східну частину Воронезької, південь Курської, більшість Бєлгородської областей Росії.
Система однопартійна — неконкурентний тип партійної системи, що складається з представників або членів однієї політичної партії. Існувала в СРСР, деяких інших соціалістичних країнах. На сучасному етапі поширена в постколоніальних країнах, де поки що не сформувалися сучасна розвинута соціальна структура і відповідний їй політичний плюралізм.
Смерд — селянин (у Давній Росії), який належав до селянської общини й отримував від князя землю, сплачуючи йому данину.
Соціал-демократія — ідеологічна й політична течія, яка виступає за здійснення ідей соціалізму в усіх сферах суспільного життя; на відміну від комуністичної течії, соціал-демократія принципово стоїть на демократично-реформистському шляху суспільних перетворень.
Соціалізм — вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи особистості.
Суверенітет (франц. souverainete — верховна влада) — незалежне від будь-яких сил, обставин і осіб верховенство; незалежність держави у зовнішніх і внутрішніх справах.
Т
Теологія (грец. theos бог + logos) – систематичний виклад віровчення.
Тиверці — східнослов'янське плем'я (союз племен), що займало територію між Дністром і Дунаєм. Починаючи з Х ст., входять до складу Київської Русі. З середини Х ст. їх землі постійно зазнають нападів печенігів та половців, унаслідок чого тиверці поступово змішуються з іншими слов'янськими племенами. В XII—XIII ст. входили до складу Галицького князівства. Пізніше нащадки розчинилися в населенні Молдови.
Тисяцький — начальник гарнізону, так званої тисячі, що поділялася на сотні.
Тіун — найближчий помічник посадника або волостеля.
Томаківська Січ - соціально-політична та військова організація запорізьких козаків на Дніпрі на острові Томаківка з 1560-х – 1593 р.
Тоталітаризм — спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і всеохопним контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов'язковою ідеологією.
У
Узурпація — насильницьке, протизаконне захоплення влади або присвоєння чужих прав на щось, чужих повноважень.
Українізація — офіційна політика партійно-державних органів УРСР у 20-ті і на початку 30-х років XX ст., яка зводилась до дерусифікації політичного і громадського життя, до обов’язкового вживання української мови в установах, зміцнення позицій української школи, культури, науки, до залучення українців до партії і надання їм важливих посад у партійному і державному апаратах.
Уличі - союз східнослов’янських племен у Нижньому Подніпров'ї, Побужжі і на узбережжі Чорного моря. У сер. 10 ст. — у складі Давньоруської держави.
Унітарна держава — єдина держава, поділена на адміністративно-територіальні чи національно-територіальні одиниці, які не мають політичної самостійності, статусу державного утворення.
Ф
Факт - справжня, а не вигадана подія, справжнє явище, те, що відбулося насправді; реальність, дійсність, те, що об'єктивно існує.
Факт-подія - одинична, неповторна, оригінальна, чітко локалізована в часі та просторі ія, у якій брало участь певне коло осіб. Наприклад: обрання гетьманом Івана Мазепи 1687 р., Полтавська битва 1709 р.
Факт-процес - явище більш високого ступеня узагальнення. Наприклад: ліквідація автономії Гетьманщини та інкорпорування земель до складу Російської імперії протягом XVIII ст.
Факт-явище - фрагмент реальності з типовими, характерними ознаками, властивими певному історичному періоду або певним країнам на визначеному етапі історії. Наприклад: посилення антиросійських настроїв серед українців за часів Північної війни, піднесення української культури за доби І.Мазепи, утвердження стилю козацького бароко в українській архітектурі за доби І.Мазепи.
Фашизм (італ. fascismo — пучок, в'язка) — ідейно-політична течія, що сформувалася на основі синтезу сутності нації як вічної та найвищої реальності та догматизованого принципу соціальної справедливості; екстремістський політичний рух, різновид тоталітаризму.
Федерація — союзна держава, до складу якої входять державні утворення — суб'єкти федерації.
Форма правління — організація верховної державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємини з населенням.
Х
Харизма (грец. charisma божественний дар, милість) – особлива обдарованість особистості в інтелектуальному, духовному або якомусь іншому відношенні.
Холоп — підневільна особа, близька за суспільним становищем до раба; пізніше — двірський слуга, кріпак.
Хроніка (грец. chronika, від chronos - час) - запис історичних подій у хронологічній послідовності, один з основних видів середньовічного історичного твору (літописи Київської Русі).
Хронологічні вміння - способи роботи з історичними датами (подіями), за допомогою яких учні локалізують та систематизують факти минулого в часі.
Християнство (від грец. Christos – Месія, Спаситель, Помазаник) – одна з трьох світових релігій (поряд з буддизмом та ісламом), яка виникла в середині I ст. н.е. у східній частині Римської імперії як ідеологія протесту проти соціального і національного гноблення і надії на порятунок (“спасіння”) від нього, що покладалась на прихід Месії (з давньоєвр. “Машіах” – Спаситель). Головне в християнстві – вчення про Боголюдину Ісуса Христа Сина Божого, який був посланий Богом-Отцем на землю для прийняття страждань і смерті задля спокутування людей від прабатьківського гріха (непослуху, порушення Божої заповіді Адамом і Євою стосовно заборони їсти плоди з Дерева Пізнання). Після смерті Христос воскрес і вознісся на небо, відкривши тим самим можливість воскресіння всіх людей, які рівні перед Богом, незалежно від національності, статі, соціального положення тощо. В майбутньому відбудеться друге пришестя Христа для суду над всіма людьми (живими і мертвими, що воскреснуть).
Ц
Централізація — політичний процес, на основі якого формується централізм як управлінська політична система з властивими їй вертикальною структурою та субординацією, концентрацією влади в єдиному центрі.
Ч
Чортомлицька Січ (Стара Січ) — Запорозька Січ, що існувала наприкінці XVI — на початку XVIII ст. на о. Чортомлик (Базавлук) при впаданні в Дніпро притоки Чортомлик поблизу теперішнього с. Капулівка Нікопольського р-ну Дніпропетровської обл. Заснована в 1652 р. У травні 1709 р. зруйнована царськими військами.
Челядь — раби, полонені, які знаходилися під владою хазяїна, зовсім безправні особи.
Ш
Шляхта — світські дрібні та середні феодали у країнах Центральної Європи (Польща, Литва, Україна та ін.).
Шовінізм (походить від прізвища капрала наполеонівської армії Н.Шовена) — агресивна форма націоналізму, проповідь національної виключності, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої нації; схильність до розпалювання національної ворожнечі й ненависті.
Немає коментарів:
Дописати коментар